Мандруючи Молдовою не можна не побувати на Батьківщині народу оповитого стількома таємницями і міфами. Народа - існуванням якого росіяни лякають своїх дітей. Народу, що знищує донецьку ідентичність - бендерівців.
місто Бендери розташовано за 9 кілометрів на захід від Тирасполя, на правому березі Дністра. І звідси в гарну погоду можна побачити Тирасполь. Спорткомплекс Шериф в Тирасполі.
А між двома містами знаходиться село Паркани, абсолютну більшість населення якого складають болгари.
І хоча сьогодні більша частина міста контролюється ПМР, проте воно вже знаходиться в Бессарабії і завжди було його частиною.
Міст через Дністер. Єдина транспортна артерія, що пов'язує місто з ПМР.
Молдова не визнає Бендери частиною Придністров'я, а вважає ісконно своїми. Тому в адміністративному поділі країни місто має окремий статус - муніципій та все частіше використовується його румунська назва - Тягиня. Правда, поки що, адміністративні органи муніципію розташовані в селі Варниця - молдовському анклаві оточеному з усіх боків територією підконтрольною ПМР. Сьогодні Бендери - це друге місто ПМР. Проте з історичної точки зору це мабуть найголовніше місто Молдови. Перші згадки про поселення на цьому місці відносяться до ІІІ ст. до н.е.. Перша згадка безпосередньо про Тягиню стосується 1408 р. В 1538 р. Молдовське князівство стає васалом Османської імперії. Територія міста та навколишніх сіл увійшла безпосередньо до складу імперії. Цього ж року рядом з поселенням Тягиня розпочато будівництво фортеці, а сам населений пункт перейменовано в Бендери.
Саме тут ховалися Мазепа з Карлом після Полтавської битви. І тут Пилип Орлик написав свою Конституцію. Про що нагадує ось такий пам'ятник.
Саме щоб захопити цю фортецю на іншому березі Дністра було розбудовано Тирасполь.
І за однією з легенд тут літав на ядрі сам Мюнгаузен. Звісно, він міг літати над будь-якою фортецею, проте саме тут вирішили експлуатувати цю легенду.
Сьогодні фортеця найголовніша збережена пам'ятка міста. Інформаційні знаки двома мовами, виконані в кольорах міста і розвішані всюди.
І саме тут ти відчуваєш, що таке бути ніким не визнаною державою. В Україні в такій фортеці гуляли б тисячі туристів, тут я був єдиним туристом.
Звісно роботи з реконструкції фортеці продовжуються і сьогодні. Республіка інвестує в його збереження.
Як і в литовському Тракай тут використовують іншу цеглу, щоб підкреслити старі будівельні матеріали та показати де минуле, а де реконструкція. Тільки цегла використовується звичайна силікатна.
А от черепицю тут використовують класичну, мабуть збирали по всій республіці.
Чудні лавочки на території фортеці.
Ліворуч пороховий склад - єдина будівля, що збереглася на території фортеці.
Сьогодні там розташовано невеличкий музей.
Окрім того фортеця хоч і виходить на Дністер проте з іншої сторони затиснута між фабрикою та військовою зоною.
Військова зона теж знаходиться за ровами та стінами, проте вже побудови ХІХ ст., спроектовані Едуардом Тотлебеном.
Тож іти до старовинної фортеці те ще задоволення.
Неподалік від фортеці знаходиться ще один пам'ятний знак присвячений Котляревському.
Бендери були першим містом Бессарабії куди прийшла залізниця. В Радянські часи місто були великим залізничним вузлом.
Головний вокзал.
Сьогодні ж це все стало історією. Лише збережені рейки несуть промінь надії на якесь майбутнє залізниці.
Та і велика будівля автовокзалу теж пустує.
Автобуси в інші міста ходять з невеликої платформи. Звичайному місту не визнаної країни більше і не потрібно.
Не дивлячись на всю величність історії, як і більшість міст в сусідній Україні, за часів панування Росії, воно втратило шарм та перетворилося на звичайне провінційне містечко зі стандартним набором будинків. Загалом це якийсь російський фетиш перетворювати історичні місцини на сірі і понурі міста.
Так виглядає старе місто.
Колись синагога бондарів (1914 р.), а сьогодні спортивна школа.
Преображенський собор 1820 р. побудови
Так виглядає радянське місто.
ДК ім. Ткаченко.
Так сучасне.
І звісно куди ж без Леніна.
Центральний парк ім. Горького.
Парк атракціонів.
Поряд центральний стадіон.
Окрім того в місті є свої леви.
Та пожежна машинка.
За межами Ринкової площі складається враження, що місто вимерло. Ні людей, ні машин. І це не дивно, адже за двадцять п'ять років незалежності населення міста скоротилося на 45 тис. чол. з 138 тис. чол. до 93 тис. чол.
На тому завершуємо нашу прогулянку містом і їдемо далі.
