В цьому місті історія та сучасніть переплелися в єдине ціле.
У Бухареста мабуть найкраще розташування серед європейських столиць. Місто розташоване на рівнині в 60 км від Дунаю, 100 км від Карпат та 200 км від Чорного моря.
Цікава ідея - на електрощитових намальована туристична карта міста.
В Бухаресті, як і в Запоріжжі, постійно потрібно дивитися собі під ноги.
Головним символом сучасного Бухареста є жовте таксі Дачія. Вони тут повсюди. В Румунії, як і в Україні, таксисти користуються поганою славою.
Громадський транспорт представлений метро, автобусами, тролейбусами та трамваями.
Перша лінія метро була відкрита в 1979 р. Квиток продається на кілька поїздок. Дві поїздки коштує 5 лей (32,5 ₴). До речі цікаве рішення. В проїзному відбивається дата і час де відбулася посадка.
Рухомий склад представлений потягами румунського, іспанського та канадського виробництва.
Метро хоч і будувалося за часів Чаушеску, проте позбавлена пафосного оздоблення.
А це моя найулюбленіша станція метро - П'яца Романа. Ширина платформи трохи більше за півметра.
Через одну станцію може проходити декілька маршрутів, тож на табло показується прибуття двох найближчих потягів.
Хоча інколи просто демонструється "екран смерті".
В центральній частині міста розтавлені отакі поліцейські будки.
Бухарест молоде місто і було засновано лише в 1459 р. як резиденція Влада Цепеша - графа Дракули.
Через грандіозні прожекти останнього часу більша частина старого міста була стерта з лиця землі. Тож на сьогодні воно представлено декількома кварталами з парою архітектурних пам'яток та ресторанами.
Ставропільська церква, збудована в 1724 р.
Одна з площ старого міста.
В 1859 р. було закладено перший камінь в побудову Румунії. Цього року відбулося об'єднання двох сусідніх князівств зі столицею в Бухаресті. Нова держава називалася об'єднані князівства Молдови та Валахії. Новим правителем став Александру Куза, як перший керманич він взявся за впровадження реформ. Проте боярам не сподобались його активні кроки і через 7 років після початку правління його було скинуто. Замість нього бояри покликали німця Кароля, що вже став першим королем Румунії. Новий король вирішив, що у нової країни повинна бути нова столиця.
Для розбудови міста покликали закордонних архітекторів, які повинні були розбудувати новий Бухарест не гірше великих столиць тогочасної Європи.
Північний вокзал (1872 р.).
Цікаво, що внутрішні зали одразу переходять в перон. Все-таки зими в Бухаресті не дуже і теплі. Тож я так розумію, взимку все заносить снігом.
Королівський палац (1885 р.).
Штаб-квартира КЕК-банку (1900 р.).
Офіс комерційного банку.
Досить скоро Бухарест почали називати "Парижем Сходу" або "Маленьким Парижем". О, Госпаді, це прям якась хвороба східноєвропейських міст називатися якимсь-там Парижем. Окрім Бухареста Парижами також називаються: Рига, Варшава, Прага та Будапешт.
В общєм на початку ХХ ст. на мапі Європи з'явився ще один Париж.
Але в 1914 р. Кароль І помирає (як вчасно!). Престол займає його племіник Фердинанд І. Як великий імператор він вирішує оголосити війну Австро-Угорщині. Досить скоро австріяки захоплюють Бухарест. Загалом це окрема історія про те як союзник Антанти своїм вступом у Першу світову війну більше нашкодив союзникам ніж допоміг. Якщо цікаво то почитайте на вікі.
Як там не було, але Румунія вийшла переможцем з війни розширивши свою площу в два рази.
В міжвоєнний період місто переживає золотий вік. Населення зростало щорічно на 30 тис. чоловік.
Новому часу - нове обличчя столиці! Через місто були прокладені широкі проспекти.
Забудовані прекрасною архітектурою.
Архітектурна школа (1927 р.).
Яка цікава фішка. На будинках цього періоду трапляються дошки з вказанням архітектора та року побудови.
Житловий будинок (1922 р.).
Житловий будинок (1935 р.).
Готель Юніон.
Бухарестський телефонний палац. Найвищий будинок міста (висота - 52 м) з 1934 по 1956 р.
Звісно не обходилося і без трагедій. Блокул Карлтона (висота 47 м.) - найелітніший та найвищий житловий будинок міжвоєнного Бухареста було збудовано в 1936 р.,
Проте вже в 1940 р. повністю зруйновано землетрусом. 226 чоловік загинуло. Виявилося, що на примху багатих клієнтів проект будівлі робили більш вишуканішим та менш стійким. Це той випадок, коли любов до розкоші не врятувала від примх матінки землі.
Друга світова війна не обійшла стороною Румунію. СРСР окуповав Бесарабію та Буковину, Угорщина - Трансильванію, а сама Румунія, позбавлена вибору, стала союзником Третього Рейху. Із закінченням війни країна стала частиною соціалістичного табору. В 1966 р. протиборчі угрупування правлячої еліти вирішують обрати людиною № 1 Ніколае Чаушеску. Людину без освіти, якою на їх думку можливо буде легко маніпулювати (О, Господі, чому історія нічому нікого не вчить?). Досить швидко Чаушеску стає реальним господарем Румунії, а члени старої гвардії помирають або йдуть у відставку. Сам же Ніколае починає проводити політику, котра досить часто йде всупереч основній лінії Москви. Так, наприклад, він засудив вторгнення у Чехословаччину в 1968 р. В той же час він розпочинає зближення з заходом. В 1970 р. в Бухаресті було відкрито, другий в Східній Європі, готель американської мережі Інтерконтиненталь. Перший відкрив свої двері в сусідній Югославії.
В 1970-х р. "Геній Карпат" задумується над тим, що Великій Румунії потрібна Велика столиця. В 1977 р. стаєтся землетрус 7,2 магнітуди за шкалою Ріхтера. 1500 людей загинуло, тисячі будинків зруйновано. Складається враження, що сам Бог вирішує допомогти "Творцю епохи небаченого оновлення" в його проекті.
В новому місті все повинно бути по-іншому. Було змінено русло річки Димбовіца, відтепер вона текла в правильному руслі.
У нового міста також повинна бути велична площа. Сьогодні це центр Бухареста. Під площею пересікаються три гілки метро, на поверхні десятки маршрутів громадського транспорту. На одну зі сторін площі виходить старе місто, на іншу - великий торговельний комплекс.
Утім, проблема всіх диктатур в тому, що величні вулиці, площі та будинки гарно виглядають в макеті і потворно в реальному житті. Сьогодні ж сама площа - це вигоріла трава.
Та нікому не потрібні фонтани. Люди тут не зупиняються ні на хвилю, а швидко перебігають на інший бік.
Єлисейські поля - головна магістраль Парижа, одна з найвідоміших та найкрасивіших вулиць світу, через яку проходить історична вісь міста. Якщо таке є в Парижі! То чому такого не може бути в Маленькому Парижі? - задався питанням Ніколае Чаушеску. Тож з заходу на схід було прокладено бульвар Перемоги Соціалізму.
Але звісно ця вісь повинна бути більша. 3,5 кілометри "найвеличніших" будівель країни.
І щоб виглядала по-багатому. Більше колон!
Більше балконів.
Ще більше усього.
Ось так вже краще.
Набагато краще.
Рано чи пізно, будь-який диктатор, як і звичайна людина помирає. Ніколае покинув цей світ за шість днів до нового 1990 року, в день коли народився Іісус. Румунія перестала бути комуністичною країною. Досить скоро бульвар Перемоги Соціалізму перейменували на бульвар Єдності, проте любов до потворних, важких, асиметричних будинків залишилася. І сьогодні бульвар Єдності продовжує забудовуватися в стилі Чаушеску.
Національна бібліотека.
І як би не хотіли вдихнути життя в бульвар, проте мертвонароджене ніколи не стане живим. На розбитих.
Чи відремонтованих хідниках, будь-якої пори року бульвар Єдності пустий.
Румуни не люблять цю вісь, як би її не називали, і намагаються лишній раз тут не з'являтися. Лише засклені балкони, кондиціонери та тарілки на фасадах будинків нагадують про те, що це не забуті декорації до давно відзнятого і забутого фільму про велич комунізму.
Проте на всьому цьому "Геній Карпат" не зупинився. Вершиною нового міста, країни та світу повинна була стати найбільша, найвеличніша, найголовніша будівля. Архітектори усієї Румунії створювали сотні різноманітних проектів, але жоден не міг задовольнити бажання Чаушеску. Справа в тому, що неосвічений Ніколае не знав як пояснити архітекторам своє бачення. Але ту на сцену виходить молодий архітектор Анка Петреску, яка змогла відчути бажання "Героя з героїв". А смаки у нього, як і у всіх диктаторів, були простими, щоб по-богатому: як умога більше колон, вікон, мрамору та золота. Так на світ народився проект найбільшого будинку Європи, 270 на 240 м, висотою 86 м. В палаці 12 поверхів та 1100 кімнат.
Для будівництва нової пам'ятки був частково знищено пагорб Спірій та знесена п'ята частина Бухареста.
Його будівництво розпочалося в 1984 р. і досі повністю не закінчено. При будівництві було витрачено 1 млн кубів мрамора, 3500 т. хрусталя, 700 тис. тон сталі, 900 тис. кубометрів лісу і ще багато чогось іншого. Румуни підрахували кількість усього, окрім одного - людських жертв. На сьогодні і досі немає єдиної точки зору скільки людей загинуло при будівництві палацу. Цифри різняться від декілької людей до декількох тисяч.
Румуни не особливо полюбляють цю будівлю. Вона велика та пригнічує все навколо. Звісно простір навколо неї абсолютно пустий та безлюдний, а велика площа перед нею перетворена на парковку.
В той же час, коли виростав новий Бухарест, для простих румун будувалися звичайні багатоповерхівки.
З падінням режиму Чаушеску румуни не дуже хотіли добудовувати грандіозні проекти. Так, Палац Парламенту спочатку взагалі хотіли знести, але після довгих обговорень було вирішено його добудувати. Іншим проектам повезло менше і ось вже 28 років їх скелети стирчать на мапі Бухареста.
Через 15 років після повалення режиму Чаушеску, тодішній президент Румунії, Траян Бесеску вирішив збудувати Меморіал Відродження в пам'ять про ті події. В 2005 р. на площі Революції, де відбувалися основні протести проти "Генія Карпат", його було офіційно відкрито. На будівництво меморіалу було витрачено 1,5 млн євро. З самого початку населення було проти побудови меморіалу пам'яті, колишнім комуністом та корупціонером. Румуни кажуть, що його було збудовано чисто для галочки, а сам меморіал досить скоро отримав з десяток різних народних назв. Тож, думаю, вас не здивує його сьогоднішній стан.
Їдучи головними вулицями складається враження, що Бухарест місто широких вулиць, величних та незграбних будинків, занедбаних меморіалів та пам'ятників Ромулу, але слід зробити декілька кроків в сторону, як відкривається зовсім інша картина.
Серце Бухареста формують не величні будинки епох різних правителів, а невеликі сільські віли затулені екранами громіздких будинків.
Часто ці віли закриті зеленю від усіх.
Інколи посеред цієї забудови з'являються будинки міжвоєнного періоду, але так само швидко зникають.
Справжній Бухарест - це хитросплетіння маленьких вулочок, схожих на вени, геометрію яких інколи навіть гуглкарти не знають.
Але ж і затишно на цих вулицях.
Громадський простір в одному з таких районів - збиті палети та покришки.
Ось тут і ховається справжній, живий Бухарест.
Нажаль, сьогодні продовжують ці вулочки поступово зникати.
А на їх місці виростає вже сучасний, незалежний Бухарест.
Який також не позбавлений любові до величі. В Бухаресті немає великих річок. Але чим ми гірші за всіх? - спитали румуни та збудували міст над залізницею, який видно з багатьох точок міста.
Не знаю чому, але мені сподобався Бухарест. Можливо тому, що гуляючи цими вулицями складається враження, що ти потрапив до декорацій роману Маркеса "Осінь патріарха".
А може тому, що Бухарест виглядає, як книга яку не хочеться закінчувати читати.
