Цвинтар огороджений парканом, поряд сміттєві баки.
Найстаріша могила, котру побачили, 1881 р.
Могила 1915 р.
А ось і міжвоєнка - 1931 р..
Проте цвинтар діє і понині.
Усі могили охайні
І доглянуті
Хоча трапляються і виключення, проте зовсім занедбаних могил не побачили.
Тут також є мода на сімейні склепи.
І звісно майже повсюдно на надгробках хрести.
У вихідні дні на цвинтарі досить багато людей. Батьки приводять дітей, щоб показати могили предків, розповісти про сімейне дерево. В цьому аспекті поляки досить дбайливо відносяться до своїх кладовищ та сприймають їх як зв'язок поколінь минулих та майбутніх. Як свою історію, а не просто місце спочинку вже померлих людей.
В кілометрі від нього знаходиться старе німецьке кладовище.
Але воно вже не в такому доброму стані. Повністю закинуте та занедбане.
З пробитими склепами
І поламаними надгробками
Те що розповсюджується на історію свого народу, повністю нівелюється відносно інших. Блукаючи залишками німецького кладовища згадалися польські фільми Колоски (Pokłosie) та Демон (Demon). В цих фільмах піднімаються питання відносно суспільної амнезії, спробах забути неприємне минуле, повністю викресливши його. В Демоні батько, одразу після весілля доньки, заявляє, що вона ніколи не одружувалася. І присутні на весіллі з цим погоджуються. Так і з цвинтарями, там де це є частиною історії поляків воно збережено, де спомином про неприємне минуле - воно забуте.
Зрозуміло, що такі речі характерні багатьом націям. І в Україні є досить багато занедбаних і закинутих національних кладовищ. Проте саме у поляків, котрі після 1945 р. створили мононаціональну державу, спільне минуле сприймається болісно. І в цьому вони мають багато спільного з росіянами.
