Якби я фотографував все, що мені сподобалося, то в мене досить скоро закінчилася фотоплівка, тому фотоапарат діставався рідко, а більшість часу я просто насолоджувався прогулянкою. Гуляти цвинтарем одне задоволення
Сімейні склепи, в яких ховали протягом століть
Одинокі могили, що розкинулися по схилах
Деякі з них вже давно заховала природа від сторонніх очей
Інші продовжують радувати око туристів красою своїх надгробків
Головні доріжки викладені бруківкою
Особливого шарму прогулянці надавав невеликий дощ, що надав змогу насолодитися тишею та красою могил
Окремо зазначу Пантеон польських військових, учасників Українсько-польської війни та польсько-радянської війни,
На мій погляд це яскравий приклад яким повинно бути військове поховання
Коли у кожного солдата є своя могила, а не всі скинуті в одну братську. Тут на сотні метрів тягнуться хрести, що надають змогу уявити, що таке кількість загиблих у книжках. Підходячи до кожного хреста ти розумієш, що це була жива людина зі своїми проблемами та надіями, а не просто статистика в списку на гранітній плиті.
Саме в таких місцях відчуваєш жахіття та наслідки воєн, а не біля братських могил, що встановлені в центрі кожного села, та представлені якимось незрозумілими барельєфами, а самі селяни вже і не пам'ятають де те братське поховання.
Військова частина кладовища залишила в мене найбільші враження. Втім військових, що загинули в АТО продовжують і сьогодні ховати тут
